Я потрапив у вир догматичних спорів і між конфесійної полеміки. Якщо чесно, то я ніколи особливо не спілкувався з віруючими, які думають і живуть інакше. Бог мені дав благодать жити серед невіруючих. І з ними набагато простіше. Я звик до того, що я в певній мірі є експертом щодо духовних справ. І якщо були якісь питання, то просто зверталися до мене і мене слухалися. Я не звик дискутувати. Шукати якісь відповіді у Святому Письмі чи пояснювати Традицію Церкви, а потім чути якесь заперечення, що це не так.
Бог вберіг мене від цих непотрібних слів: Ви слухаєте Папу, а ми слухаємо Бога! Мене оточували люди, які страждали, які шукали відповіді і я міг давати їм відраду та втіху. Так, Він мені залишив також тих, які не хтять слухати, людей з закам’янілими серцями, але і тут я знав, що треба робити. Я знав, що Він мені дав благодать молитви та покути за таких братів і сестер. І що Він спроможен розкрити їх серця для мене, якщо це Йому треба.
Але що робити, коли ти кажеш правду, а тобі говорять, що все одно у нас спільного більше, не треба сваритися, ми християни, маємо любити одне одного. Це як з тою дівчиною, яка так насправді хоче спілкування і їй байдуже про що говорити. Ну, не хоче говорити про це, будемо говорити про інше. Не хочеш про Бога, я буду присилати тобі квіточки і записочки про любов. Що робити з такими людьми?
Я звик до логічності. До двох станів у яких я перебуваю. Стан перемоги і стан поразки. Але так як у Христі не має “ні”, то я знав що і цей період самотності, відкинутості та безпорадності, колись виллється у сповідь та покаяння, де я зможу діяти Його благодаттю. Я пам'ятаю одну жінку, яка замість того, щоб сваритися, а вона була протестантка, почала розповідати мені про свої проблеми і просити про молитву. Ось до такого я звик! А що робити з усіма цими баришнями, які просто хочуть зі мною спілкуватися? Я не звик до такого. Я відчуваю своє приниження, коли говорю їм про Бога, а вони звертають увагу на мене. Мені так і хочеться сказати, а що тоді до мене, ти дивися на Нього! Він — сенс, Він — Джерело Життя, не я.
Але на жаль у моєму житті тепер дуже багато тих, які шукають моєї любові. І сподіватися того, що вони скоро зникнуть, не приходиться. Та і піти на пустелю, вимкнути телефон та Інтернет мені не здається можливим. Хоча я і намагаюся обмежити це спілкування, та куди ти дінешся від людей?! Підеш туди — вони там знову. Підеш сюди, а вони тут!
Тому прошу Тебе, Господи, дай мені сили нести цей Хрест. Бути Світлом для тих, яких Ти мені дав. Так, вони дуже часто зовсім не розуміють того, про що я їм говорю. У своїй впертості та почуттєвості вони хочуть усе знати і не докладати до цього мінімальних зусиль. Хочуть в’їхати в Царство Небесне на мені. То дай мені достатньо сил і любові, щоб я їх не відкидав. Щоб я міг любити їх так, як треба. Вести їх до Тебе, а не прив’язувати до себе. Дай, щоб моє я розчинилося в Тобі. Щоб Ти був в мені настільки, щоб нічого мого вже не було.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Гал.6:3.Вам потрібно духовне народження з гори,тоді у вас небуде таких "високих"думок про себе.Рим.12:16(другий полустих).Коли у вас так буде,то буде діяти Дух Святий через вас:нежденним,бідним,і ін.а не ви своїм плотським умом.Біда в тому що від таких"регалій"(медалей)духов них,росте духовна гординня,а це бісовське не Боже.Лічний контакт з Христом дасть вам правильно помагати кому потрібно,бо це він буде робити через вас а не ви .Хай Бог благословить. Комментарий автора: Дякую! Вам теж Божого благословіння!
Война - брат Геннадий Пока Христиане разбираются между собой ,кто прав, всё делается для того чтобы слово Христианин, было забыто.
Почему люди готовы любить друг друга, во время войны, во время мира воюют друг с другом, чтобы доказать,себе я прав в этом.
